Стаття присвячена проблемі використання у натуралістичних творах Володимира Винниченка так званої «естетики потворного», яка допомагала автору по-своєму зображати ті чи інші сторони людського життя, суспільні та особистісні вади і недосконалості з метою епатажу реципієнта. Письменник зумів показати, що «некрасиві» люди мають право на існування в цьому світі, тим більше, що їхні духовні та моральні характеристики часто вищі, достойніші, кращі, ніж у позірно «красивих». А ще довів, що справжній митець не повинен проводити межу між прекрасним і потворним, естетичним та неестетичним. Названі категорії не повинні бути самоціллю, а лише служити вищій меті, яка, можливо, полягає в досягненні гармонії. Використовуючи «естетику потворного», Винниченко досягав суттєвих результатів в аспекті правдоподібності та життєвідповідності змалювання обставин людського існування і поводив себе як справжній натураліст-експериментатор. Статья посвящена проблеме использования в натуралистических произведениях Владимира Винниченко так называемой «эстетики безобразного», которая помогала автору по-своему изображать те или иные стороны человеческой жизни, общественные и личностные недостатки и несовершенства с целью эпатажа реципиента. Писатель сумел показать, что «некрасивые» люди имеют право на существование в этом мире, тем более, что их духовные и нравственные характеристики часто выше, достойнее, лучше, чем у внешне «красивых». Доказал, что настоящий художник не должен проводить грань между прекрасным и безобразным, эстетичным и неэстетичным. Названные категории не должны быть самоцелью, а лишь служить высшей цели, которая, возможно, заключается в достижении гармонии. Используя «эстетику безобразного», Винниченко достигал существенных результатов в аспекте правдоподобия и жизнеподобности изображения обстоятельств человеческого существования и вел себя как настоящий натуралист-экспериментатор. The article is devoted to the problem of the use of naturalistic works by Vynnychenko so-called «ugly aesthetics», which helped the author in his own way to represent certain aspects of human life, social and personal flaws and imperfections for the purpose of shocking a recipient. The writer was able to show that the« ugly» people have a right to exist in this world, especially their spiritual and moral characteristics are often higher, worthy, better than of those seemingly «beautiful». He proved that the true artist does not have to draw the line between beautiful and ugly, aesthetic and unaesthetic. The above categories should not be an end in itself, but only serve a higher purpose, which perhaps is to achieve harmony. Using «aesthetics of ugliness» Vynnycenko reached significant results in terms of likelihood and circumstances zhyttyevidpovidnosti depiction of human existence and behaved like a true scientist-experimenter.