Відповідно до гіпотези, під час епілепсії в головному мозку відбувається постійне накопичення епілептогенних речовин, що в процесі епілептичної активності мозку зазнають метаболічних змін, необхідних для їх видалення (елімінації) з організму. Коли концентрація епілептогенних речовин у головному мозку досягає порогової величини, вони викликають напад, а в більш низьких концентраціях — епілептичну активність, характерну для міжнападного періоду. У гіпотезі розглядаються такі клінічні прояви епілепсії, як насильницька нормалізація електроенцефалограми, посилення епілептичної активності під час депривації сну як один із парадоксальних ефектів антиепілептичних препаратів при лікуванні епілепсії, яким є феномен, коли призначення антиепілептичних засобів супроводжується покращанням електроенцефалографічної картини, але з погіршенням клініки та почастішанням нападів, а зміна препаратів призводить до оберненого результату — поліпшення клінічної та погіршення електроенцефалографічної картини. Згідно з доповненням до гіпотези, епілептичні речовини, крім того, що під час епілептичної активності мозку зазнають метаболічних перетворень, необхідних для їх подальшого видалення з організму, мають альтернативні нейрохімічні метаболічні шляхи перетворень, необхідні для їх подальшого видалення з організму. У світлі доповнення до гіпотези розглядаються сучасні принципи лікування епілепсії. Насильницька нормалізація електроенцефалограми розглядається як один із проявів агравації епілепсії. Автори пропонують назвати феномен, коли призначення антиепілептичних засобів супроводжується покращанням електроенцефалографічної картини, але з погіршенням клініки і почастішанням нападів, а зміна препаратів призводить до оберненого поліпшення клінічної та погіршення електроенцефалографічної картини, клініко-електроенцефалографічною дисоціацією.