У статті розглядається фортепіанний доробок лавреата Шевченківської премії, народного артиста України Валентина Сильвестрова (*1937 рік) на прикладі аналізу циклу «Два діалоги з післямовою» (2002 рік); відзначено тяжіння композитора до фортепіано впродовж усього творчого шляху; констатовано наявність у мистця численного та поліжанрового фортепіанного доробку; підкреслено вкрай деталізовану графічну фіксацію нотного тексту у творах. Констатовано, що В. Сильвестров належить до когорти найбільш знакових українських композиторів сучасності. Підкреслено, що на нинішньому етапі його творчий доробок, зокрема фортепіанний, становить значний виконавський і слухацький інтерес не лише в національному, а й у світовому масштабі. Відзначено, що фортепіанний цикл «Два діалоги з післямовою» В. Сильвестрова слугує яскравою ілюстрацією його композиторського почерку, виконавських і стильових орієнтирів. Акцентовано, що у трьох частинах циклу спостерігаються алюзії до творчості Ф. Шуберта (І ч. «Весільний вальс»), опер Р. Ваґнера (ІІ ч. «Постлюдія»), своєрідні сонористичні ефекти (ІІІ ч. «Післямова (Ранкова серенада)»). Підкреслюється ретельність позначення агогічних і динамічних нюансів. Відзначено, що, окрім фортепіанної, велику популярність має версія цього циклу для фортепіано та струнного оркестру. Наведено перелік відомих виконавців означеного циклу, серед яких Олег Безбородько, Юлія Стародуб, Єнні Лін (Jenny Lin), Елен Ґрімо (Helene Grimaud), Алексєй Любімов, Юрій Полубєлов та інші. У результаті порівняння кількості прослухань записів циклу на YouTube констатовано, що найбільшу популярність мають записи Ю. Полубєлова (сольний варіант) і Е. Ґрімо з оркестром «Камерата Зальцбург».