У статті показано, як розвивалося розуміння філософами проблеми відчуження, відображена його роль і місце в житті сучасного суспільства. Ґрунтуючись на ідеях неомарксистів (Г.Маркузе, Д.Лукач), автор показує, що розвиток капіталізму і поліпшення матеріальних умов життя людей не вирішило проблему відчуження, а породило його нові форми, такі як суспільство споживання, одновимірний людина. Для статті важлива ідея про те, що капіталізм став більш зрілим і стійким завдяки привабливості світу споживчих благ. Тобто, відчуження набуло зовні «добровільний» характер. У статті також досліджується проблема відчуження в контексті постмодернізму (Ж.Бодрійяр, Ф.Джеймісон і ін.). У цьому ключі порушено питання ілюзорності символічних форм практики і роль відчуження в їх виникненні. Залишаючись на марксистських позиціях, автор не поділяє розуміння сфери символічного як виключно незалежної від відображення її людиною. Симуляції і симулякри є специфічною рисою саме капіталістичного суспільства. Але влада симулякрів над свідомістю людини не абсолютна навіть при капіталізмі. Відчуження можна перебороти, але при цьому воно розглядається як необхідний етап у розвитку суспільних відносин, важливий для становлення цивілізації.Відчуження послужило причиною атомарності суспільства, його відсталості і відсутності його якісного розвитку. У свою чергу, це призвело до численних практичних наслідків: бідності, соціального розшарування, депресії, кризи суверенітету і реальної демократії. У статті дається філософська основа вирішення цих проблем сучасності.Результати дослідження підводять автора до наступних висновків. Пізній капіталізм більш стабільний і стійкий, ніж капіталізм часів Маркса, оскільки відчуження поширилося на сферу споживання. У цих умовах конфлікт людини і результатів його діяльності носить не абсолютний, а периферійний характер. У споживчому суспільстві встановлюється одномірне мислення, при якому людська практика втрачає змістовну частину, і в ній починає переважати форма, зовнішня оболонка. Подолання відчуження в пізньому капіталізмі – це відновлення об’єктивної сутності понять, які придбали багато в чому символічний характер: свобода, демократія, суверенітет і т.ін. Тому автор вважає прогресивним часткове повернення до класичного типу відчуження, при якому відбувалася активна рефлексія цих понять.