У статті висвітлено ключові елементи російської політики щодо ГКЦ у ГалицькоБуковинському генерал-губернаторстві (1914–1915 рр.). Імперський уряд, встановивши контрольи над територіями Королівства Галичини та Лодомерії, а також Герцогства Буковина, задекларував принцип віротерпимості. Цей крок здійснено для демонстрації толерантності та опіки над релігійними потребами місцевого населення з метою здобуття його лояльності та підтримки у забезпеченні потреб Південно-Західного фронту. Автором проаналізовано заходи окупаційної адміністрації, зокрема: 1. Посилення контролю над священнослужителями Греко-католицької церкви; 2. Депортації свідомого прошарку українського духовенства, як ворожого офіційній ідеології; 3. Діяльність щодо зменшення впливу ГКЦ на канонічній території шляхом патронату російському православному кліру. Встановлено, що декларована Росією віротерпимість виявилася завісою для прикриття завойовницьких цілей держави. На думку автора, такий підхід окупаційних властей не дозволив схилити українське успільство на бік завойовника, що й призвело до подальших поразок імперії у Великій війні.