Констатуємо ідейно-змістову спорідненість між ідеями, що містяться у промові Ж. Борреля та есе Ю. Харарі, текстах філософів-метамодерністів стосовно сучасного світу. Вони тісно перегукуються з теоретичною думкою миротворчої традиції XVII – XVIII ст. Публічні тексти сучасних інтелектуалів співзвучні у тому, що кризи останніх десятиліть лише посили колективне бажання світової спільноти в напрямі пошуку нових форм, способів тощо якіснішого співіснування. Цінності та інституції постмодерну вичерпали свій потенціал. Вони мають поступитися новим принципам світопорядку, що ґрунтуються на нових засадах мислення, сприйняття, реагування на виклики тощо. Одним із таких, на наше переконання, може бути принцип комплементарності (взаємодоповнення). В інтерпретації Ж. Борреля – «емпатії», Ю. Харарі – «між патріотизмом та глобалізмом відсутній внутрішній дисонанс». У розмінні метамодерністів – «відродження щирості, надії, романтизму, емоційності та потенціалу до величних наративів та універсальних істин, не відкидаючи все те, чому ми навчилися завдяки постмодернізму». На нашу думку, «ідеальний шторм», «крах «нового миру»» як для дипломатів, так і для істориків, філософів-метамодерністів – не лише стан сучасного світу, а і час, в якому «дух епохи постійно кує нове». Долаючи коливання, невизначеність тощо, європейська і світова політика формує реальність, яка, сподіваємось, буде якісно краща за попередню, в якій мир стане справжньою цінністю, а не інструментом маніпуляцій.