У статті досліджується взаємозв’язок між правом та цифровізацією, що ілюструється такими явищами, як е-суд, е-врядування, державні реєстри, електронні підписи, Штучний інтелект і право, блокчейн-технології, токенізація. Автор наводить спеціалізовані нормативно-правові акти у сфері цифровізації та порушує питання щодо можливості виокремлення права цифровізації як окремої міждисциплінарної комплексної галузі права. З метою поглибленого аналізу автор здійснює розмежування суміжних понять, таких як «оцифрування», «цифровізація» та «цифрова трансформація». На основі проведеного дослідження обґрунтовується, що ефективне регулювання цифровізації передбачає насамперед ідентифікацію ключових «точок перетину» права та цифровізації, які визначають сфери правового впливу на цифрові процеси. Виявлення таких точок перетину сприяє ідентифікації ризиків, пов’язаних із використанням цифрових технологій, з метою їхнього подальшого попередження. В рамках цього аналізу розглядаються прецеденти, що демонструють порушення прав людини внаслідок функціонування штучного інтелекту, а також представлено результати першого міжнародного звіту щодо безпеки штучного інтелекту, в яких йдеться про необхідність грамотного регулювання процесів цифровізації. Окрема увага приділяється юридичній освіті, її адаптації до викликів цифрової трансформації та необхідності формування цифрових компетенцій у майбутніх юристів. Досліджується досвід Німеччини щодо інтеграції цифровізації у правничу освіту, зокрема функціонування наукових інститутів цифрового права при юридичних факультетах, міждисциплінарні освітні програми, що пропонуються студентам-юристам, а також аргументація німецьких науковців на користь становлення права цифровізації як окремої галузі. У статті також представлено результати анонімного опитування 51 студента-правника, яке дозволило встановити рівень використання великих мовних моделей у навчальному процесі, рівень обізнаності студентів щодо ризиків їх застосування, а також ставлення до інтеграції відповідних технологій у юридичну освіту.