У статті здійснено комплексний аналіз адміністративно-правових заходів протидії колабораціонізму в Україні, а також систематизацію підходів до класифікації уповноважених суб’єктів, що беруть участь у боротьбі з цим явищем. Обґрунтовано актуальність дослідження в умовах посилення викликів національній безпеці, що зумовлює потребу у впорядкуванні діяльності уповноважених органів і структур. Запропоновано авторське визначення уповноважених суб’єктів протидії колабораційній діяльності, в якому враховано їхню правову природу, адміністративно-правовий статус та функціональну роль. У статті визначено основні ознаки суб’єктів, зокрема їхню компетентність, підзвітність, територіальну юрисдикцію та організаційну структуру. Проведено аналіз наукових підходів до класифікації суб’єктів, включно з інституційним, функціональним, організаційним, системним і компетентнісним підходами. Виокремлено методологічні засади класифікації, що включають принципи і критерії, за якими суб’єкти розподіляються на окремі групи, а також охарактеризовано комплекс нормативно-правових актів, які регламентують їхню діяльність. Розкрито структуру уповноважених суб’єктів протидії колабораційній діяльності в Україні. Авторська класифікація суб’єктів протидії колабораційній діяльності передбачає їх поділ на суб’єкти загальної компетенції, спеціальної компетенції, локальної компетенції та недержавні суб’єкти. Особливу увагу приділено аналізу взаємодії між різними групами суб’єктів, розглянуто принципи ефективної координації їхньої діяльності та гармонізації нормативно-правового забезпечення. Проаналізована нормативна база діяльності уповноважених суб’єктів протидії колабораціонізму в Україні. Крім того, висвітлено міжнародний досвід у класифікації суб’єктів протидії колабораціонізму, зокрема з огляду на європейські практики та стандарти, що дозволило виокремити перспективні напрями вдосконалення адміністративно-правового регулювання. Розкрито теоретичне, так і практичне значення класифікації уповноважених суб’єктів протидії колабораційній діяльності. У статті також виділено загальні проблеми, з якими стикається Україна у процесі класифікації уповноважених суб’єктів. Це, зокрема, фрагментарність правової бази, недостатність методологічних розробок та обмеженість міжвідомчої координації. Запропоновано шляхи їх вирішення шляхом удосконалення законодавства, впровадження сучасних адміністративно-правових механізмів і підвищення рівня фахової підготовки відповідних кадрів. Таким чином, дослідження спрямоване на формування теоретичних і практичних засад класифікації уповноважених суб’єктів, що стане основою для підвищення ефективності адміністративно-правових заходів протидії колабораційній діяльності в Україні. Зроблено висновки щодо необхідності системного підходу до вирішення зазначених питань та визначено основні напрями подальших досліджень у цій сфері.