Право на працю є одним із фундаментальних соціальних прав людини, визнаним як на міжнародному, так і на національному рівні. Закріплення його у Конвенції ООН з прав людини, Європейській соціальній хартії (переглянутій), Хартії основних прав Європейського Союзу та інших міжнародних документах свідчить про рівний обов’язок держав-учасниць гарантувати це право не лише формально, але й забезпечувати умови для його реалізації в реальному житті. У статті досліджено сучасні підходи до реалізації права на працю в європейському правовому просторі. Особливу увагу приділено положенням Європейської соціальної хартії, зокрема статті 1, яка визначає ключові напрями державної політики щодо забезпечення працевлаштування, професійної орієнтації та соціального захисту. У дослідженні аналізується і роль Європейського стовпа соціальних прав як новітнього інструменту соціальної політики Європейського Союзу, що сприяє уніфікації підходів до трудових стандартів, попри відсутність у ЄС прямої норми щодо регулювання самого права на працю. Окрему увагу присвячено правовій природі Директиви 2022/2041 про адекватні мінімальні заробітні плати та її потенційному впливу на держави-члени. На прикладі актуальної практики ЄСПЛ щодо України висвітлено, як у конкретних справах, пов’язаних із затримками виплат, дискримінацією, звільненнями та обмеженням профспілкової діяльності, суд розширено тлумачить соціально-економічні права. Зроблено висновок, що європейські механізми поступово формують комплексне бачення права на працю як складової людської гідності й соціальної безпеки. Для України, яка задекларувала курс на євроінтеграцію та стала стороною переглянутої Європейської соціальної хартії, особливого значення набуває адаптація національного законодавства до зазначених стандартів. У цьому контексті важливим є не лише формальне відтворення правових норм у національних актах, а й забезпечення ефективних механізмів реалізації права на працю включаючи судовий захист, роль профспілок, розвиток служб зайнятості та запровадження програм професійної адаптації населення. Таким чином, європейські стандарти у сфері забезпечення права на працю формують не лише юридичну основу для гармонізації національного трудового законодавства, але й виступають ціннісним орієнтиром соціальної політики, спрямованої на забезпечення гідності праці, соціальної справедливості та сталого економічного розвитку.