Павлюк Олеся. Влияние скандала «Иран-контрас» на американо-иранские отношения при администрации Р. Рейгана. В статье исследуются внешнеполитические подходы и средства налаживания двусторонних отношений Вашингтона и Тегерана и фактическое введение политики «сдерживания» США в отношении Ирана. Учитывая возможности ИРИ по предоставлению влияния на ослабление антиамериканской политики радикальных экстремистских организаций на Ближнем Востоке, администрация Р. Рейгана попыталась установить неофициальный двусторонний диалог с умеренными представителями иранского руководства. После обнародования в США указанных тайных американо-иранских контактов и осуществление стратегии обмена «вооружение-на-заложников», в Соединенных Штатах разразился внутриполитический скандал, связанный с незаконной продажей американского оружия в Иран. Чтобы компенсировать потери американском имиджа от дела «Иранконтрас», которая нанесла удар по доверию в США среди монархий Персидского залива, Р. Рейган трансформировал региональную политику в сторону проведения давления на ИРИ. Подтверждено, что наибольшим интересом США в ходе ирано-иракской войны рассматривался содействие как можно большему ослаблению соперниками друг друга, чтобы ни одна из ближневосточных стран не смогла стать гегемоном в регионе и помешать распространению американского влияния в Персидском заливе. Ключевые слова: внешняя политика, внешнеполитический курс США, скандал «Иран-контрас», Иран, политика «сдерживания», администрация Р. Рейгана, стратегия обмена «оружия-на-заложников». Павлюк Олеся. Вплив скандалу «Іран-контрас» на американо-іранські відносини за адміністрації Р. Рейгана. В статті досліджуються зовнішньополітичні підходи та засоби налагодження двосторонніх відносин Вашингтону та Тегерану і фактичне запровадження політики «стримування» США щодо Ірану. Встановлено, що оскільки на початку 1980-х рр. значно зросла загроза порушення безпеки на Середньому Сході, президентська адміністрація Р. Рейгана поступово розширює вплив США у Перській затоці та реалізує концепцію «стратегічного консенсусу», яка передбачала посилення американської політики в регіон і проголошує «доктрину Рейгана» для досягнення глобального впливу США. Враховуючи можливості ІРІ з надання впливу на ослаблення антиамериканської політики радикальних екстремістських організацій на Близькому Сході, адміністрація Р. Рейгана спробувала встановити неофіційний двосторонній діалог з поміркованими представниками іранського керівництва. Після оприлюднення в США зазначених таємних американо-іранських контактів та здійснення стратегії обміну «озброєння-на-заручників», у Сполучених Штатах вибухнув внутрішньополітичний скандал, пов’язаний з незаконним продажом американської зброї в Іран. Щоб компенсувати втрати американському іміджу від справи «Іранконтрас», яка завдала удару по довірі до США серед монархій Перської затоки, Р. Рейган трансформував регіональну політику у бік проведення тиску на ІРІ. Підтверджено, що найбільшим інтересом США у ході ірано-іракської війни розглядалось сприяння якомога більшому послабленню суперниками один одного, щоб жодна з близькосхідних країн не змогла стати гегемоном у регіоні і перешкодити поширенню американського впливу у Перській затоці. Наголошується, що 1980-ті рр. були нестійким період у відносинах між Сполученими Штатами та Іраном і пройшли через чотири етапи: байдужості, ворожості, співпраці і вкінці протистояння. Ключові слова: зовнішня політика, зовнішньополітичний курс США, скандал «Іран-Контрас», Іран, політика «стримування», адміністрація Р. Рейгана, стратегія обміну «зброї-на-заручників».