Сутність цієї статті полягає у визначенні шляхів мінімізації такого виду суспільно небезпечного діяння, як неналежне виконання медичним працівником своїх професійних обов’язків, а також дослідженні легітимності притягнення до відповідальності лікарів за невиконання або неналежне виконання професійних обов’язків, з’ясування причин, які зумовлюють вчинення цього роду кримінальних правопорушень, а також проблематики процесу розслідування притягнення медичного працівника до кримінальної відповідальності, який є доволі довгочасним, із врахуванням поставлених перед органами досудового розслідування задач, що супроводжується проведенням комплексу заходів, визначених Кримінальним процесуальним кодексом України таких як оцінка правильності маніпуляцій медичного фахівця із залученням експертів відповідної кваліфікації та вилучення медичної документації, порівняння протокольної тактики проведення лікувально-профілактичних заходів медичним працівником з діями які необхідно було здійснити у визначеній ситуації). Разом з тим органи досудового розслідування позбавлені можливості викликати лікаря для давання показань щодо відомостей, які становлять лікарську таємницю, що ускладнює проведення слідчих (розшукових) дій. Однак, у кожному конкретному випадку для доведення винуватості медичного працівника належить встановити, які саме професійні обов’язки покладалися на особу і не були виконані взагалі, що являється абсолютною бездіяльністю медичного працівника за реальної можливості діяти, а які з таких обов’язків неналежно виконані, зі значними порушеннями прямих обов’язків, які регламентуються посадовими інструкціями, кваліфікаційними вимогами та протоколами лікування із чітким алгоритмом дій, наказами та інструкціями МОЗ та СЕС України, рекомендаціями ВООЗ. З’ясування особливостей предмета доказування неналежного виконання професійних обов’язків медичним або фармацевтичним працівником (ст. 140 Кримінального кодексу України) є необхідним як в теоретичному, так і в практичному напрямках. Враховуючи неоціненну значущість людського здоров’я та життя, як найвищу соціальну цінність, заподіяння їм шкоди внаслідок неналежно виконаного медичного втручання несе у собі надвисоку суспільну небезпечність, і саме тому потребує специфічних кримінально правових засобів регулювання.