У статті проаналізовано окремі проблемні аспекти відмежування сексуального насильства над дітьми, відповідальність за вчинення якого має наставати за чч. 3–6 ст. 152 Кримінального кодексу України (далі – КК) від розбещення неповнолітніх. Відзначається, що у разі, якщо дитина досягла віку шістнадцяти років, то вона набуває статусу носія статевої свободи, а тому має право сама обирати собі сексуального партнера, а також способи сексуального спілкування з ним, і ні про яке розбещення неповнолітніх, у контексті ст. 156 КК, мова іти не може. Має значення лише наявність факту добровільної згоди дитини такого віку на сексуальні зносини з партнером. З’ясовано, що суди продовжують практику кваліфікації випадків сексуального насильства над дітьми, які не досягли віку чотирнадцяти років, що супроводжувалось непристойним доторканням до статевих органів потерпілих, як фізичне розбещення неповнолітніх за ст. 156 КК, а не за чч. 3–6 ст. 153 КК, як це необхідно здійснювати відповідно до чинного кримінального законодавства. Зроблено висновок, що будь які торкання до інтимних частин тіла малолітніх потерпілих осіб, незалежно від наявності добровільної згоди на такі дії з їх боку, слід кваліфікувати лише як сексуальне насильство над дітьми за відповідною частиною ст. 153 КК. Тоді як розпусними діями, згідно з диспозицією ст. 156 КК, слід вважати діяння, що не містять ознак сексуального насильства, у контексті ч. 1 ст. 153 КК. Пропонується одним із шляхів вирішення проблеми відмежування сексуального насильства над дітьми (ч.ч. 3-6 ст. 153 КК) від такої форми прояву розбещення неповнолітніх (ст. 156 КК), як фізичне розбещення, може бути уточнення диспозиції ст. 156 КК, а саме викладення її ч. 1 у наступному вигляді: «1. Вчинення, за відсутності ознак сексуального насильства, розпусних дій щодо особи, яка не досягла шістнадцятирічного віку, …»