Стаття звертається до питання ритму як важливого елементу режисерської інтерпретації літературного твору на екрані. На прикладі творчості Леся Курбаса аналізується, як ритм структурує драматургію, формує лінію напруження та впливає на сприйняття часу глядачем. Концепція українського режисера введена у світовий тогочасний контекст, проводяться паралелі з концепцією «тривалості» Анрі Берґсона та теорією «відносності» Альберта Ейнштейна. На прикладі аналізу фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» виявлено, яким чином ритмічна побудова впливає на екранізацію літературного твору, зокрема на її тематичне спрямування. Дослідження має на меті виявити, як режисерська інтерпретація через ритмічні структури допомагає створювати цілісне художнє втілення, здатне емоційно залучати глядача.