Стаття присвячена аналізу ролі медіа у вчиненні злочину закликів до геноциду, а також наявної наразі практики притягнення до відповідальності за такі дії. У роботі коротко досліджено історичний розвиток поняття «геноцид», визначеного в Конвенції ООН про запобігання злочину геноциду та покарання за нього, Римському статуті Міжнародного кримінального суду та інших міжнародно-правових актах. Відтак проаналізовано прецеденти, в яких заклики до геноциду через медіа визнавалися окремим злочином, незалежним від фактичного вчинення геноцидальних дій. Особлива увага приділена практиці Міжнародного трибуналу щодо Руанди, зокрема «справі медіа», де радіостанція RTLM та газета Kangura були визнані інструментами, що сприяли геноциду. Автори аналізують як сутність вчинюваних дій (зокрема, якою була природа висловлювань, що становили собою заклики до геноциду), так і спосіб вчинення злочину («прямі і публічні заклики»). Уваги заслуговують також міркування щодо того, коли саме злочин закликів до геноциду має вважатися закінченим. Окремий розділ дослідження зосереджений на розмежуванні понять «мова ненависті» та «заклики до геноциду». Встановлено, що хоча мова ворожнечі створює сприятливий ґрунт для геноциду, лише прямі та публічні заклики до фізичного знищення певної групи можуть бути кваліфіковані як злочин відповідно до міжнародного права. Представники засобів масової інформації є специфічним суб’єктом злочину закликів до геноциду. Загалом, медіа дають можливість передавати інформацію та ідеї більшій кількості осіб, що посилює вплив потенційних закликів до геноциду. У той же час, працівники медіа володіють певними привілеями, що ускладнює притягнення їх до відповідальності за певні висловлювання. Автори дослідження також аналізують сучасні виклики, пов’язані з використанням медіа для розпалювання ненависті та підбурювання до злочинів проти людяності. Окрему увагу приділено діяльності російських медіа у висвітленні війни проти України, що, на думку низки правозахисних організацій та міжнародних експертів, може підпадати під кваліфікацію «закликів до геноциду». У підсумку окреслено перспективи подальших досліджень у цій сфері.