Міжнародно-правове співробітництво у сфері контролю за експортом, передачею, транзитом товарів і технологій подвійного використання засновується на низці механізмів загальної компе­тенції (наприклад, ООН, СОТ) та профільних ре­жимів, ядро яких складають міжнародні догово­ри щодо нерозповсюдження зброї масового знищення (Договір про нерозповсюдження ядерної зброї, Конвенція про хімічну зброю, Конвенція про біологічну зброю) та пов'язані з ними бага­тосторонні групи експортного контролю (Комітет Цангера, Група ядерних постачальників, Австра­лійська група). У той час, як згадані міжнародні договори ви­значають цілі й базові принципи співробітництва їхніх сторін задля недопущення поширення ядерної, хімічної та біологічної зброї, ключове завдан­ня міжурядових експортних груп, здатних більш оперативно реагувати на безпекові виклики у призмі здобутків технічного прогресу та ринко­вої динаміки, полягає в забезпеченні розробки й регулярного оновлення списків контрольованих товарів, поширення й обміну найкращими прак­тиками у цій сфері, артикуляції вказівок для держав-учасниць стосовно зміцнення національних систем експортного контролю. Така конструкція, сприяючи прозорості та від­повідальній поведінці держав, об'єктивно підви­щує рівень світової безпеки, забезпечує більш глибоку й різносторонню співпрацю та взаємодію держав-учасниць, регулярний обмін інформаці­єю про чутливі товари й технології подвійного використання, що веде до консенсусу стосов­но особливостей утілення систем експортного контролю та гармонізації національних політик і регуляторних механізмів. Водночас, зважаю­чи на «м'якість» зобов'язань, що випливають із діяльності спеціалізованих експортних груп, ефективність контрольного механізму залежить від доброї волі держав-учасниць та їх відданості цінностям і цілям цих режимів, а також ускладняється обмеженістю участі у них окремих акто­рів (наприклад, Індії, Пакистану, Північної Кореї тощо).