• 2020-2024close
• Open Access close
• Ukrainian close
• Digital Humanities and Cultural Her... close
• GOTRIPLE - Social Sciences and Huma... close

The purpose of the article is to explore the possibilities of interaction between cultural studies and digital humanities to understand the vectors of further development of both fields in the context of studying issues actualised by digital culture. The research methodology involves the use of such general scientific methods as analysis and synthesis. The method of analysis is used to determine the features and potential of digital humanities and cultural studies, and the synthesis method is used to establish links between these disciplines within possible variations of cooperation and mutual enrichment. The significance of the work is the identification of common interests and several ways of practical interaction between digital humanities and cultural studies. The scientific novelty of the work is to identify common interests and ways of practical interaction between digital humanities and cultural studies. Conclusions. It is noted that digital humanities is an interdisciplinary field that aims to combine the humanities with new technologies and computational methods. Based on the analysis of tools and activities of digital humanities and conceptual approaches in the field of cultural studies, the following interaction options are identified and analysed: research of social networks, application of the distant reading method using the Voyant Tools programme to determine cultural regularities within one text or between several texts, visual research using the method of cultural analytics by L. Manovich, digitisation of cultural heritage, popularisation of cultural studies through the use of modern multimedia forms of information presentation. Among modern multimedia forms, special attention is paid to the possibilities of audiovisual essays. It is noted that cultural studies can supplement the technical toolkit of digital humanities with an expert assessment of cultural processes caused by new digital technologies.

The Lyzohubs were Cossack chiefmen and at the same time a noble family, whose representatives have played a prominent and sometimes paramount role at different stages of state formation during the XVII-XX centuries within the territories that are now part of the modern Ukrainian state. Illya Lyzohub’s personality (about 1720–1781), despite his high social status, has not been the subject of research by the academic community of historians. Indirectly, his biography was covered by genealogists G. A. Miloradovich, V. L. Modzalevskyi and V. V. Kryvosheya. O. M. Lazarevskyi, who studied the Lyzohubs family in general, managed to bring most of the facts about his life path into the scientific circulation. However, there were no more attempts made to summarize the data concerning Illya Lyzohub’s life and activities in the national historiography. Therefore, the purpose of this study is to attempt to fill in the above mentioned lacuna, based on a wide range of written sources. Thus, on the basis of the methods of the so-called “new family history”, socio-cultural transmissions and Illya Lyzohub’s social ambitions as a representative of a chief Cossack family have been analysed. In the course of the study, interpersonal interactions between I. Lyzohub and Hetman K. G. Razumovsky, as well as Major General I. I. Golovin, have been studied. The latter are extremely important in the view of the analyzed genealogical relationship between Lyzohub and Golovin. Therefore, there is a reasonable opportunity to claim that Lizohubs are relatives of such writers with a worldwide name as A. S. Pushkin and L. M. Tolstoy. On the basis of memoirs and archival sources, it was possible to find information about most of Illya Lyzohub’s places of residence, thus extending the geography of the study beyond the Hetmanate. Thus, the proposed article is, in its essence, the first biographical research of the life and activities of Illya Lyzohub. Лизогуби – козацько‑старшинський та одночасно дворянський рід, представники якого протягом XVII–XX ст. відігравали помітну, а інколи і першочергову роль на різних етапах державотворення в межах територій, що нині входять до складу сучасної української держави. Ілля Якович Лизогуб (бл. 1720–1781), незважаючи на високий соціальний статус, так і не став об’єктом досліджень з боку академічної спільноти істориків. Побіжно його біографію висвітлювали генеалоги Г. О. Милорадович, В. Л. Модзалевський та В. В. Кривошея. Найбільше фактів про життєвий шлях зміг увести до наукового обігу О. М. Лазаревський, який досліджував рід Лизогубів у загальних рисах. Однак, у вітчизняній історіографії проблеми більше не зустрічаються спроби узагальнити дані щодо життя та діяльності І. Я. Лизогуба. Тому метою даного дослідження є спроба заповнити означену вище лакуну на основі широкого кола писемних джерел. Таким чином, на основі методів так званої «нової сімейної історії» будуть піддані аналізу соціокультурні трансмісії та соціальні амбіції І. Я. Лизогуба як представника козацько‑старшинського роду Лизогубів. У ході дослідження були опрацьовані міжособистісні інтеракції між І. Я. Лизогубом та гетьманом К. Г. Розумовським, а також генерал-майором І. І. Головіним. Останні виявляються вкрай важливими з огляду на проаналізований генеалогічний зв’язок між Лизогубами та Головіними. Тому є обґрунтована можливість стверджувати, що Лизогуби є родичами письменникам зі світовим ім’ям, а саме – О. С. Пушкіну та Л. М. Толстому. На основі мемуаристики та архівних джерел вдалося віднайти інформацію про більшість місць проживання І. Я. Лизогуба, відповідно, розширивши географію дослідження за межі Гетьманщини. Отже, пропонована стаття є по своїй суті першою біографічною розвідкою про життя та діяльність І. Я. Лизогуба.

У статті досліджуються окремі етапи становлення та розвитку права людини на свободу пересування, аналізуються особливості розкриття його змісту в окремих періодах розвитку державності у Європі та на вітчизняних землях. У роботі з’ясовані ключові детермінанти, що мали вплив на обмеження вказаного права, виявлена складність у його повноцінному державному визнанні та регулюванні. Окрема увага приділяється автором особливостям свободи пересуванні у Римській імперії, середньовічних Англії та Німеччині, появі паспортної системи у Європі та Російській імперії та її впливу на розвиток права на свободу пересування. Проведений аналіз нормативно-правових актів радянської держави, що мали вплив на обмеження свободи пересування окремих категорій громадян, її прив’язку до трудової діяльності. Автор виявляє, що право на свободу пересування в Стародавньому Римі могло розширювати або звужувати інші важливі, зокрема, політичні права особи. Таким чином, поселення, постійне місце проживання як елемент свободи пересування вільної особи мали статусне значення. Відповідно до Великої хартії свобод, саме певна верства населення виступає індикатором права на пересування, тому що транскордонні відносини в приватній сфері на той час були пов’язані переважно з купцями. Торгівля стає матеріальною основою для доктринального закріплення свободи пересування, оскільки практично усуває рух як щось природне і прибуткове. Автор доводить, що Декларація незалежності США чітко визначає свободу пересування як самоочевидну, притаманну людській природі, яка не викликає сумнівів і потрібно боротися проти її обмежень з боку монархії. Право пересуватися більше не є просто юридичною цінністю, а є універсальним благом. Запровадження паспорта в 1857 році в Російській імперії свідчить про те, що свобода пересування обмежувалася дозволом держави у вигляді спеціального документа, що було зумовлено необхідністю контролю і нагляду за переміщенням населення, особливо селян і міщан. У статті проаналізовані нормативно-правові акти радянської держави, які вплинули на обмеження свободи пересування окремих категорій громадян, прив’язку їх до роботи. Право пересуватися тепер безпосередньо залежить від виконання обов’язків перед державою. The article analyzes some stages of formation and development of the human right to freedom of movement, the features of the disclosure of its content in certain periods of statehood in Europe and in the homeland. The paper identifies the key determinants that influenced to the restriction of this right, identified difficulties in its full state recognition and regulation. The author pays special attention to the peculiarities of freedom of movement in the Roman Empire, medieval England and Germany, the emergence of the passport system in Europe and the Russian Empire and its impact on the development of the right to freedom of movement. The author found that the right to freedom of movement in ancient Rome could expand or narrow other important in particular political rights of the individual. Thus, settlement, permanent location as an element of freedom of movement for a free person had status significance. According to the Grand Charter of Freedoms, it is a specific segment of the population that acts as an indicator of the right to move because cross-border relations in the private sphere at that time were primarily merchants. Trade becomes the material basis for the doctrinal consolidation of freedom of movement as it practically removes movement as something natural and profitable The author has proven that the US Declaration of Independence clearly defines freedom of movement as self-evident, inherent in human nature which is beyond doubt and must be fought against its restrictions by the monarchy. The right to move is no longer just a legal value but a universal good. The introduction of the passport in 1857 in the Russian Empire shows that freedom of movement was limited by permission from the state in the form of a specific document, which was due to the need to control and supervise the movement of the population, especially peasants and burghers. The article analyzes the normative legal acts of the Soviet state which had an impact on restricting the freedom of movement of certain categories of citizens, its connection to work. The right to move is now directly dependent on the performance of duties to the state.

Національний поступ забезпечує знання рідної історії. У статті досліджено держав- ницькі ідеї в науковій спадщині І.Кревецького, які не відповідали радянській ідеології та були заборонені. The national progress provides knowledge of native history. The article examines the state ideas in the scientifi c heritage of I. Krevetskyy, which didn’t correspond to the soviet ideology and were banned.

Scientific and bibliographic representation of the humanitarian scholar A. G. Gotalov-Gottlieb’s intellectual heritage is based on bibliographic sources and archival information. The classification and analysis of the structural composition of the bibliographic materials is carried out. The article considers the main regularities of formation, stages and directions of his scientific research in the context of the development of historical science in the late 19th century – the first half of the 20th century as well as the principles of its bibliographic representation, completeness and accuracy in bibliographic information. The presented bibliography adequately reflects the evolution of various scientific interests of the humanitarian scholar. Nevertheless, it can be supplemented with works from central and peripheral periodical we are unaware of. A brief review of publications on A. G. Gotalov-Gottlieb’s biography and activities is made, dominant priorities of his scientific research are analyzed, the main directions and prospects for studying the scientist’s creative heritage are outlined. Significant expansion and updating of the bibliographic list of works of the humanitarian scholar can be considered as the main result of the work done. It is admitted that the study A. G. Gotalov-Gottlieb’s biography has mostly been completed, while the his oeuvre is still to be explored. It is emphasized that the scholar’s interests were extremely broad including various aspects of Byzantine studies, history of education and pedagogy, historical and philosophical trends in pedagogy, historiography, local history studies, etc. But whatever field of knowledge his research belonged to, it was definitely dominated by historical factor, which confirms the dominating quintessence of a historian in his scientific research. На підставі опрацювання бібліографічних джерел та архівної інформації здійснено науково-бібліографічну репрезентацію вивчення інтелектуальної спадщини вченого-гуманітарія А. Г. Готалова-Готліба (1866–1966). Проведено класифікацію та аналіз родо-видового складу бібліографічного матеріалу. Розглянуто основні закономірності формування, етапи та напрями його наукових досліджень у контексті розвитку історичної науки кінця ХІХ – першої половини ХХ ст., принципи її бібліографічної репрезентації, повноти та точності у бібліографічному інформуванні. Проведено короткий огляд публікацій, присвячених його біографії та діяльності, зроблено аналіз домінуючих пріоритетів його наукових досліджень, в якості висновку намічено основні напрями та перспективи вивчення творчої спадщини вченого. Наголошено, що вивчення біографії А. Г. Готалова-Готліба здебільшого відбулося, тоді як дослідження його творчості по суті ще не розпочиналося. Підкреслено, що наукові інтереси вченого містять різні аспекти візантиністики, історії освіти і педагогіки, історико-філософські течії педагогіки, історіографії, краєзнавчі студії тощо, але домінантним є історичний чинник.

The article is devoted to the formation of knowledge on the history of the development of basketball in the times of independent Ukraine, necessary for the professional formation of future specialists in physical education and sports. The article examines the historical aspects and prospects of the development of professional basketball in Ukraine. The information, based on the generalization of theoretical material about the achievements of Ukrainian athletes, coaches, specialists of Ukrainian basketball on the international arena, is highlighted. The purpose of the research is to determine the historical aspects of the formation and development prospects of basketball as a professional sport. Results of the research. The latest path in the history of basketball development is reflected, starting with 1991, the year of the declaration of independent Ukraine. Since 1992, Ukraine has created its own National Olympic Committee. This year, the independent public organization FBU (Basketball Federation of Ukraine) was approved at the state level. In 1993, the Law of Ukraine "On Physical Culture and Sports" was adopted, which gave the right to the formation of professional sports structures. In 1993, the NOC of Ukraine was finally recognized by the International Olympic Committee. In 1995, the women's national team of Ukraine won the title of European champions for the first time. In 2005, the first professional basketball club "BC Kyiv" was founded. In connection with changes in the rules for the organization of FBU competitions in the national championship, foreign basketball players are allowed to participate for the first time. The state is undergoing changes in standards in the National Strategy for the Development of Education, Physical Culture and Sports until 2021, and the National Strategy for Healthy Physical Activity in Ukraine until 2025. Several ways of solving the problem related to the development of professional sports in Ukraine have been considered. Added data on the importance of student sports, physical education and basketball in institutions of higher education. The research made it possible to determine the key historical events, the most significant achievements of athletes, coaches, organizers, in the formation of basketball at the professional level, conditions for further development in Ukraine. Conclusions. The provided material provides an opportunity to get acquainted with the historical aspects of the formation of basketball as a professional sport in Ukraine and the prospects for its development in the future. The formation of knowledge about the history of development, the current state, the prospects for the development of basketball is necessary for the intellectual worldview of young people, the assimilation of theoretical material from the disciplines: "History of Sports", "Theory and Methodology of Sports Games", "Professional Sports", quality training of future basketball specialists. Стаття присвячена формуванню знань з історії розвитку баскетболу в часи незалежної України, необхідних у професійному становленні майбутніх фахівців з фізичного виховання та спорту. У статті розглядаються історичні аспекти та перспективи розвитку професійного баскетболу в Україні. Висвітлено відомості, на підставі узагальнення теоретичного матеріалу про здобутки українських спортсменів, тренерів, фахівців українського баскетболу на міжнародній арені. Мета дослідження – полягає у визначенні історичних аспектів становлення та перспектив розвитку баскетболу, як професійного виду спорту. Результати дослідження. Відображено новітній шлях історії розвитку баскетболу розпочинається з 1991 року, року проголошення незалежної України. З 1992 року в Україні створюється власний Національний олімпійський комітет. В цьому році на державному рівні затверджується самостійна громадська організації ФБУ (Федерації баскетболу України). У 1993 р. було прийнято Закон України «Про фізичну культуру і спорт», який надавав право на утворення структур професійного спорту. У 1993 році НОК України остаточно визнається Міжнародним Олімпійським Комітетом. У 1995 році жіноча збірна команда України вперше виборола звання чемпіонів Європи. У 2005 році засновано перший професійний баскетбольний клуб «БК Київ». У зв’язку зі змінами у правилах з організацією проведення змагань ФБУ у чемпіонаті країни вперше дозволено приймати участь іноземним баскетболістам. У державі відбуваються зміни стандартів у Національній стратегії розвитку освіти, фізичної культури та спорту до 2021 року, Національній стратегії з оздоровчої рухової активності в Україні до 2025 року. Розглянуто декілька напрямків вирішення проблеми відносно розвитку професійного спорту в Україні. Доповнено дані про важливе значення студентського спорту, фізичного виховання та баскетболу у закладах вищої освіти. Дослідження дали змогу визначити ключові історичні події, найбільш вагомі здобутки спортсменів, тренерів, організаторів, у становленні баскетболу на професійному рівні, умови подальшого розвитку в Україні. Висновки. Наданий матеріал надає можливість ознайомитися з історичними аспектами становлення баскетболу як професійного виду спорту в Україні та перспективами його розвитку у майбутньому. Формування знань з історії розвитку, сучасного стану, перспектив розвитку баскетболу необхідно для інтелектуального світогляду молоді, засвоєння теоретичного матеріалу з дисциплін: «Історія спорту», «Теорія і методика спортивних ігор», «Професійний спорт», якісної підготовки майбутніх фахівців з баскетболу.

2020 is a jubilee year for Kharkiv National University of Civil Engineering and Architecture. The article is devoted to the analysis and presentation of the main pages of the University history. Emphasis is placed on the causes and peculiarities of the events that are connected with the foundation of the building institute in 1930. Among the basic stages of history, the attention is drawn to its creation and importance of preparation of qualified personnel of builders and architects during industrialization; features of work of institute during the Second World War and during post-war restoration; rapid development of KHIBI in 1950th – opening of new specialities and formation of scientific schools, expansion of a contingent of students, including the beginning of preparation of foreign listeners is marked. In the following decades there was a steady development and expansion of the structure of the university, cooperation with foreign higher educational institutions, introduction of scientific achievements of teachers of the institute into production. At the time of Ukraine's independence, new tendencies in higher education (humanization of the scientific process, introduction of new methods of teaching and control of students' knowledge, activation of research work in accordance with the requirements of national and world science, etc.) are being implemented – granting the status of a university, and later the status of a national university. The author notes the main achievements of the University during the leadership of each of the directors / rectors of KHIBI – KHTUBA – KHNUBA. The prospects of KHIBI development are determined by its high status of a higher educational institution in the architectural and construction area of modern Ukraine and the potential of its staff. At the end of the article it is concluded that the university has an outstanding history, which was created by teachers, scientists, employees, students and graduates of the university, each of whom made a significant contribution to the achievements of our Alma Mater. 2020 год – юбилейный для Харьковского национального университета строительства и архитектуры. Статья посвящена анализу и изложению основных страниц истории университета. Акцентируется внимание на причинах и особенностях событий, которые связаны с основанием строительного института в 1930 г. Среди основных этапов истории, обращается внимание на его создание и важность подготовки квалифицированных кадров строителей и архитекторов в период индустриализации; особенности работы института во время Второй мировой войны и в период послевоенного восстановления; отмечается стремительное развитие ХИСИ в 1950-х годах – открытие новых специальностей и формирования научных школ, расширения контингента студентов, в том числе начало подготовки иностранных слушателей. В следующие десятилетия происходило уверенное развитие и расширение структуры университета, сотрудничество с иностранными высшими учебными заведениями, внедрение научных достижений преподавателей института в производство. Во времена независимости Украины происходит реализация новых тенденций высшего образования (гуманизация ученого процесса, ввод новых методик преподавания и контроля знаний студентов, активизация исследовательской работы в соответствии с требованиями отечественной и мировой науки и т.д.) – присвоение статуса университета, а в дальнейшем и статуса национального. Отмечаются основные достижения университета во время руководства каждого из директоров/ректоров ХИСИ – ХГТУСА – ХНУСА. Перспективы развития ХНУСА определяются его высоким статусом высшего учебного заведения архитектурно-строительного направления современной Украины и потенциалом его коллектива. Сделан вывод, что университет имеет выдающуюся историю, которая создана преподавателями, учеными, сотрудниками, студентами и выпускниками университета, каждый из которых, сделал значительный вклад в достижения нашей Alma Mater. 2020 рік – ювілейний для Харківського національного університету будівництва та архітектури. Стаття присвячена аналізу та висвітленню основних сторінок історії університету. Наголошується на підстави та особливості подій щодо заснування будівельного інституту в 1930 р. Серед основних етапів історії звертається увага на його створення та важливість підготовки кваліфікованих кадрів будівельників та архітекторів в період індустріалізації; особливості роботи інституту під час Другої світової війни та в період післявоєнної відбудови; відзначається стрімке піднесення ХІБІ в 1950-х рр. відкриття нових спеціальностей та формування наукових шкіл, розширення контингенту студенів, зокрема початок підготовки іноземних слухачів. В наступні десятиріччя відбувався впевнений розвиток та розширення структури університету, співпраця із іноземними вищими навчальними закладами, впровадження наукових досягнень викладачів інституту у виробництво. В часи незалежності України відбувається реалізація нових тенденції вищої освіти (гуманізація освітнього процесу, запровадження нових методик викладання та контролю знань студентів, активізація дослідницької роботи у відповідності до вимог вітчизняної та світової науки тощо) – отримання статусу університету, а згодом і статусу національного. Наголошується на основних досягненнях університету за часи керівництва кожного з директорів/ректорів ХІБІ – ХДТУБА – ХНУБА. Перспективи розвитку ХНУБА визначаються його високим статусом провідного закладу будівельної освіти сучасної України та потенціалом його колективу. Зроблено висновок, що університет має славетну історію, яка створена викладачами, науковцями, співробітниками, студентами та випускниками університету, кожен з яких, зробив значний внесок в досягнення нашої Alma Mater.

The article completes a series of works devoted to the study of the history of forensic tactics. The author’s vision of periodization of formation and development of this section of science is given. It is concluded that the trends of the current stage of development of forensic tactics are determined by radical changes in the evidence paradigm, based on the competitive ideology of the reformed criminal process. This poses a number of urgent tasks for scientists and practitioners, including improving the tactics of interrogation, inspection, search, presentation for identification, and the development of methods for conducting new investigative actions for our judiciary, such as simultaneous interrogation of two or more persons, investigative experiment. The whole spectrum of covert (investigative) investigative actions – an institution also still unknown to the domestic criminal process – is in dire need of tactical and forensic support. The need to substantiate the expediency of expanding the cognitive boundaries of forensic tactics, extending its recommendations to the field of criminal proceedings is becoming more and more tangible. It is necessary to continue developing the theory of court situations, tactical decisions, tactics of judicial interrogation and other procedural actions. The problems of planning court proceedings, in particular in the aspect of ensuring the continuity of court proceedings, remain relevant and require further research on the basis of the provisions of the current legislation. The specific activities of the investigating judge require completely new tactical developments. There is an urgent need to develop tactical recommendations on the means of ensuring criminal proceedings, overcoming the opposition to pretrial investigation and trial of criminal cases, protection of participants in criminal proceedings. Extremely important from the standpoint of current trends in criminal justice is the development of tactical and forensic recommendations to ensure judicial proceedings on the basis of procedural agreements and other special procedures of criminal proceedings (simplified, special, etc.). Стаття завершує цикл робіт, присвячених дослідженню історії криміналістичної тактики. Наводиться авторське бачення періодизації становлення й розвитку цього розділу науки. Робиться висновок, згідно з яким тенденції сучасного етапу розвитку криміналістичної тактики визначаються радикальними змінами доказової парадигми, заснованої на змагальній ідеології реформованого кримінальному процесу. Це ставить перед ученими і практиками низку актуальних завдань, серед яких як удосконалення тактики допиту, огляду, обшуку, пред’явлення для впізнання, так і розроблення прийомів проведення нових для нашого судочинства слідчих дій, як-от одночасний допит двох і більше осіб, слідчого експерименту. Гостро потребує тактико-криміналістичного забезпечення весь спектр негласних (розшукових) слідчих дій – інституту, також досі невідомого вітчизняному кримінальному процесу. Усе більш відчутною стає необхідність обґрунтування доцільності розширення пізнавальних меж криміналістичної тактики, поширення її рекомендацій на сферу судового розгляду кримінальних справ. Необхідно продовжити розроблення теорії судових ситуацій, тактичних рішень, тактики судового допиту й інших процесуальних дій. Актуальними залишаються і потребують подальшого дослідження на основі положень чинного законодавства проблеми планування судового провадження, зокрема в аспекті забезпечення безперервності судового розгляду. Цілком нових тактичних напрацювань потребує специфічна діяльність слідчого судді. Нагальною є необхідність розроблення тактичних рекомендацій щодо засобів забезпечення кримінального провадження, подолання протидії досудовому розслідуванню та судовому розгляду кримінальних справ, захисту учасників кримінального процесу. Надзвичайно важливим із позиції сучасних тенденцій кримінального судочинства є розроблення тактико-криміналістичних рекомендацій із забезпечення судового провадження на підставі процесуальних угод та інших особливих порядків кримінального провадження (спрощене, спеціальне тощо).

У статті розглянуто образ відомого дисидента Левка Лук’яненка, відтворений у художньому репортажі. Показано важливість національної пам’яті, її вибірковість під впливом руйнування стереотипів, нав’язуванні точки зору та зміни влади. The article is consider the image of the famous dissident Levka Lukyanenka, reproduced in the artistic reportage. It is presented importance of national memory, it selectivity under the infl uence the destruction of stereotypes, imposition of point of view and the change of power.

У статті розглянуто роль символіки у творенні поетики невизначеності як важливого феномену новітньої літератури. Відзначено, що в теоретичному відношенні символ є тим видом художнього образу, що ефективно використовується письменниками з метою формування багатозначного змісту. У пропонованій розвідці матеріалом для вивчення зазначеного феномену обрано роман Салмана Рушді «Опівнічні діти», визнаний вельми репрезентативним щодо постмодерністської парадигми. Метою студії є виявлення засобів і прийомів творення символічної образності в романі, встановлення їх художньо-естетичних функцій у загальному контексті жанрових і поетико-стильових пошуків автора. Безпосереднім чинником розгортання комплексної символічної образності в романі є ненадійна нарація від імені головного героя Селіма Сіная. Його сприйняття та інтерпретація історичної реальності ускладнюється внаслідок перенесених ним фізичних і психічних травм і фактичної душевної хвороби. Новітня історія Індії в романі має гротескно-символічний вимір, що суголосить із поліжанровим статусом твору, в якому переплітаються ознаки неоміфологічного, постколоніального, постмодерністського дискурсу. Протагоніст роману так веде свою розповідь, що описи історичних подій втрачають одновимірність, набувають символічного змісту, стають хисткими й у своїй багатозначності тяжіють до невизначеності. The article deals with a role of symbolism in creation of the poetics of uncertainty as an important phenomenon of modern literature. It is noted that in a theoretical sense, symbol is a type of artistic image that is effectively used by writers for the purpose of forming a multi-meaningful content. In the proposed paper, the material for studying the specified effect is Salman Rushdi's novel «Midnight's Children», recognized as very representative of the postmodern paradigm. The purpose of the studio is to identify the means and methods of creating symbolic imagery in the novel, to establish its artistic and aesthetic functions in the general context of the author's genre and poetic-style searches. The direct factor in expansion of complex symbolic imagery in the novel is an unreliable narration of the protagonist Saleem Sinai. His perception and interpretation of the historical reality is complicated by the physical and mental injuries he suffered and actual mental illness. The recent history of India in the novel has a grotesque-symbolic dimension, which is consistent with the multi-genre status of the work, in which signs of neo-mythological, post-colonial, post-modernist discourse are intertwined. The novel's protagonist conducts his story in such a way that the descriptions of historical events lose their one-dimensionality, acquire a symbolic meaning, become instable in their ambiguity and tend towards uncertainty.